0
0
Коли мій учень Даник вітав усіх перехожих із 5-им березня, то я спочатку дивувалася, потім ніяковіла, додаючи від себе “З прийдешнім святом!”.
Та жінки втішно посміхалися, їх обличчя світлішали, а в очах миготіли зайчики радості…
Наш 5- А сьогодні “вийшов у люди”. Привід був: ми йшли “на побачення” із Жінкою, у долі якої Перша була більше 50 років, а ще – страшні роки Другої світової, концтабір, виживання…
Шинкарьова Євдокія Олексіївна-нова знайома мого класу.
По дорозі зустріли Ольгу Семенівну Репіхович, подарували їй кульки, зичили здоров’я та щастя. Вона людина відкрита, тому сама запропонувала зробити світлину. Чому б ні?
Гарний настрій єднав нас усіх…
Я подумала: що для душевного спілкування треба?
Несміливі весняні промені, дитяча щирість і здатність випромінювати щастя. У нас це сталося. Гарного всім настрою та відкритих сердець. Весна наказує радіти!
Зоя Гаркуша
