

Освіта: НаУКМА («Екологія» БП), НаУКМА («Екологія» МП).
Досвід: співзасновник СО «ЕкоКлуб «Зелена Хвиля» і перший голова, співзасновник ГО «Український екологічний клуб «Зелена Хвиля», керівник сервісів зі сталого розвитку в компанії «Baker Tilly».
Як створено Могилянський ЕкоКлуб? Чим відрізняється українська та закордонна екологічна освіта? Що важливіше: активна участь у студентських організаціях чи червоний диплом?
Про це та багато іншого — у розмові з Олександром Баськовим.
Чому обрали саме Могилянку?
— Я родом з Миколаївської області, моя рідна мова — суржик. Українська в мене була на поганому рівні, а Могилянка — єдиний ви
ш, де можна було писати тести, а не диктанти чи твори.
Згодом я зрозумів, що це досить-таки крутий виш. А спочатку, коли батьки розповідали, що я вступаю в Могилянку, у нас усі в містечку думали, що це духовна семінарія і я буду попом (сміється).
— А як склалося з екологією?
— Я навчався в математичному класі, а в Малій академії наук почав займатися агрономією, писав наукові роботи. Приїжджав навіть на всеукраїнські етапи в Київ. Під час вступу обирав між екологією та біологією, і на той час екологія звучала дуже перспективно.
— Зараз ви так не можете сказати?
— Це завжди перспективно! (сміється)
— Чи є у вас колеги-екологи з Могилянки?
— Мене взагалі звинувачують у тому, що я тільки з Могилянки беру людей. Але могилянці переважно люблять іти до «великої четвірки» аудиторських компаній, а та, в якій я працюю, — п’ята. У нашій компанії більше 300 співробітників, і так історично склалося, що ми співпрацюємо з КНЕУ, але звісно могилянці теж є.
— Які аспекти вашої роботи? Що ви робите як керівник сталого розвитку?
— Надаємо консалтинг зі сталого розвитку. Ми шукаємо, яким чином монетизувати послуги для клієнта. Коли робиться фінансовий аудит, пишуться інші ризики. Якщо ти не звертаєш увагу на відходи, це становить ризик фінансовій стабільності.
Наприклад, ми два роки поспіль робили річний звіт для Coca-Cola, третій рік робимо для «Укренерго», надавали консультації з роботи сонячних електростанцій. Це все свого роду аудит за принципами сталого розвитку.
Матеріал з “20 Years of Sharing Inspiration” Baker Tilly 2018 Report. Дизайн – Top Lead
— Це щодо 17 цілей сталого розвитку?
— Ці 17 пунктів трошки попсові. Ми їх враховуємо, але також працюємо з GRI Standards та іншими показниками. Завдяки такій оцінці за річними звітами компанії можна порівнювати між собою за певними показниками й дивитись, хто крутіше. І це реальні, не дуті показники.
— Крім річних звітів, як ви працюєте з бізнесом?
— Ми маємо свою фішку, чого не роблять інші. Вона полягає в тому, що ми оцінюємо нефінансові речі у фінансових аспектах. Ми дивимось на такі речі, на які не звертають увагу. Вони можуть завдавати збитків, тому ми аналізуємо, яким чином це зменшити або взагалі уникнути, відкласти впровадження деяких речей. Ми з бізнесом говоримо мовою грошей: як ці речі направити в правильне русло і ще на цьому заробити, здобути. Заробити й здобути можна або репутаційно, або грошима. Цінність складається не лише з фінансового аспекту. Можна втратити репутацію — це теж дуже легко вимірюється в грошах. В Україні репутація мало важить, тому це не відслідковують. Ми робимо звіти по GRI (в Україні їх зараз робить лише приблизно три десятки компаній), де проаналізовано, як ти керуєш екологічно й соціально, таким чином доводиш, що ти на цьому ринку інший, і до тебе поліпшується ставлення співробітників, партнерів, інвесторів, банків-кредиторів. Хоч це не базова річ, без якої ти не зможеш робити бізнес. Але коли вона в тебе є, то знімає ряд пунктів сприйняття твого бізнесу і, можливо, — навіть оцінки ризиковості.
— Давайте поговоримо про ЕкоКлуб «Зелена Хвиля». Хто ще був засновником разом з вами? Як прийшла ідея створити ЕкоКлуб як студентську організацію (СО)?
— Інші засновники — це Наталія Гозак, зараз голова ГО «Екодія», і Альона Тарасова, голова WWF Ukraine. Ми намагались підхопити проєкт організації «ВЕСНА» по роздільному сортуванню, але там були свої засновники та ряд складнощей. Мені ніби хотілось щось робити, але активностей не було. Під час поїздки за програмою Work and Travel я подивився, яке цікаве життя в Штатах, плюс в Могилянку я вступав після другого курсу екології ЧНУ ім. П. Могили (Миколаїв) і перезарахував багато дисциплін: на четвертий курс лишалась тільки одна дипломна робота, купа часу й бажання. І от воно народилося десь у цей період. У перші роки «Зеленої Хвилі» актив в основному складався з 3-5 курсів, тож ми змогли більш свідомо все організувати й робити. Потім поступово зменшувався середній вік учасників, хоча намагалися не брати студентів 1-2 років навчання.
Успіх СО — це коли робиш в усвідомленому віці й розумієш відповідальність.
З особистого архіву Олександра Баськова
— Які виникли у вас труднощі з переходом у ГО?
— СО і ГО — це геть різні речі: інші задачі, життя, самоорганізації. Через три чи чотири роки ми просто переросли студентську організацію. Нас було 5 чоловік, ми стали вже випускниками. Я був менше залучений, хоча потім повернувся і 5 місяців був виконавчим директором (це до Baker Tilly якраз). Надалі там були Альона Тарасова, Наталя Гозак, Аня Жовтенко (дів. Скіданова).
У студентській організації зібрати студентів легко, але СО існувати тяжко. З року в рік одні й ті самі питання, нові люди, хочеться двіжу, дуже мало відповідальності. Ми як засновники й актив були на 3-6 курсах і більш старші, тому змогли відповідальніше це все організувати. Воно не було на якомусь хайпі організовано, а більш системно. А потім поступово зменшувався середній вік, хоча ми намагалися не брати з 1-2 курсів, тому що вони не надто відповідальні, завантаженість дуже висока, і не всі ще знають, чого хочуть. Був такий могилянський «оскар» для СО — «Скляний Сковорода»: через два роки нашого існування «Зелену Хвилю» обрали найкращою студентською організацією. А коли нам було три роки, ЕкоКлуб визнали третьою екологічною організацією на всеукраїнському рівні, хоч ми були тільки студентською.
— Як ви зараз ставитесь до теперішнього ЕкоКлубу в Могилянці? Чи співпрацюєте з ним, можливо, даєте якісь поради?
— У них зараз ренесанс. Вони самостійно організувались — і в них вийшло.
Я разом із засновниками запровадив такий піхід: один голова на один рік, адже проблема часто у тому, що хтось активний рухає СО вперед, а після нього все завмирає. І тому намагалися закласти підвалини для певної ротації. Кожен наступний голова був крутішим, досягав кращих показників. Ми розробили інструкції молодого екоклубівця, пам’ятку, щоб організувати якийсь захід, покроково план робити. Але фактично воно все одно виродилось.
Теперішній екоклуб, я впевнений на 100 відсотків, нічого цього не пам’ятає, але він інший.
— Дуже важливо те, що ви випускник факультету природничих наук і саме екології. Це зараз найгостріше питання в подальшому розвитку Могилянки, тому що зараз стоїть ребром питання ФПрН.
— Це непідйомна ноша для Могилянки. Це безродне дитя, на яке немає грошей, і нічого з ним не можуть зробити. З одного боку, від нього не хочуть відмовлятись, тому що тільки через природничий факультет Могилянка — класичний університет. Але є інша проблема. Колись був такий напівжарт, можливо, і зараз є щось подібне, що Брюховецький казав «дорогі мої природничники», і не в сенсі любові, а в сенсі, що один ФПрН бере грошей стільки ж, скільки решта факультетів (сміється). Це неточна цифра, але для розуміння: для того, щоб якісно відбувся в одного потоку курс мікробіології, потрібно орієнтовно 150 чи 200 тисяч гривень на реактиви, апарати тощо. Щоб екологів відправити на практику, на 1 курс треба орієнтовно 200-300 тисяч чи навіть більше. І що за такі гроші можна зробити з інформатиками, юристами, економістами? Золотий фонд бібліотеки!
З особистого архіву Олександра Баськова
— Що ви можете сказати про екосвідомість Могилянки порівняно з іншими вишами чи взагалі порівняно з середньою ситуацією в країні?
— Я можу висловити свою суб’єктивну точку зору, а яка реальність — я не знаю. Свідомість відрізняється настільки ж, наскільки студент Могилянки відрізняється від середньостатистичного студента іншого вишу. Могилянці активні, вони більше їздять, більше бачать, легше до цього йдуть.
Яка різниця між підлітками/студентами в нас і в Німеччині, наприклад? Чому вони екологічно свідомі? Вони не екологічно свідомі — вони так живуть. Вони не знають, як робити неекологічно. Для них це норма життя. А у нас норма життя інша. У нас дитину навчають берегти природу, потім вона виростає і каже: «Ну як же я можу це робити, це ж ненормально, відсутні умови, і взагалі треба думати, як заробити, треба дорослішати». Виходить, коли ти намагаєшся бути екологічно свідомим, ти робиш певне насильство над собою. На Заході до цього прийшли трьома шляхами. Починаючи з дитсадка, вони просто кажуть: «Роби і все!», не дають альтернативи. Потім вони винагороджують — бізнеси отримують певні привілеї: дешеві кредити, інвестиції, премії, суспільне визнання. І для тих, хто чинить погано, зворотнє — штрафи, санкції. А у нас працює що? Тільки розум та пошук аргументів.
— Порадьте екофрендлі звички, які самі маєте.
— Екологічні звички не мають завдавати шкоди комфорту й стандартам життя. Якщо й робити певні зусилля, то тільки такі, які мають шанс прижитись і стати нормою життя.
Не варто вимикати світло та читати в темряві, псуючи очі заради економії. Якщо хочеш — заміни лампочку на ефективнішу. Все має бути доречним. Зараз можливостей бути екологічним більше.
Коли ми заснували ЕкоКлуб, ще не було збору батарейок, а тепер — на кожному кроці. Користуйтеся можливостями, трошки напрягайтесь, робіть крок назустріч!
— Як ви ставитесь до веганства й вегетаріанства?
— Я в 25 років перестав їсти м’ясо, компенсував рибою, яйцями, молочними продуктами. Цей рік у мене ювілейний: після десяти років я їм м’ясо (сміється). На момент, коли відмовився від м’яса, я був фізично сформований, але все одно кожні півроку здавав аналізи, проходив загальний медогляд. Вегани, моносироїди чи ще радикальніші мають більше слідкувати за станом здоров’я. Мої аргументи на користь веганства були такі. На перше місце я поставив здоров’я. На друге — те, що в Києві страшно купувати м’ясо, ти не знаєш, якої воно якості. Третій чинник — екологічний: щоб виробити 1 кг яловичини, потрібно, за різними оцінками, від 5 до 10 тон води. А на 1 кг пшениці — 100 літрів. Перехід енергії у кожній наступній ланці засвоюється лише на 10 відсотків. Якщо ти з’їв 1 кг м’яса, це, вважай, що 100 кг зерна. Хоча енергії ти міг отримати так само як від 1-2 кг зерна. Четвертий чинник — шкода тварин, п’ятий — це такий собі езотерично-містичний: якщо ти харчуєшся рослиною, ти ближче до сонця, до первинної енергії всесвіту, тому що при кожному переході енергії щось змінюється. В ідеалі було б засвоювати енергію сонця й космосу. Дуже екологічно було б! (сміється)
З особистого архіву Олександра Баськова
— Ви користувалися послугами гуртожитку, яким він був у ваш час?
— Умови — жахливі, люди — дуже класні. Я в гуртожитку реалізував роздільний збір відходів. За свої гроші купив чотири набори контейнерів, у кожному наборі було по три контейнери — папір, скло та пластик. Перший триместр збирав усе, потім написав «не впевнений — не кидай», бо були моменти, коли згущене молоко хтось кидав, а воно злипалось, резинові вироби — у скляні й пластикові пляшки тощо. Але загалом студенти швидко підхопили ініціативу, і я навіть третину грошей повернув з витраченого на купівлю контейнерів. На новорічні канікули склав контейнери до підсобки. Приїжджаю після канікул, дивлюсь — на місці, де стояли ці контейнери, лежить купа паперу, стоять пляшки скляні й пляшки пластикові. Тобто достатньо одного триместру, щоб студенти звикли та хотіли продовження. Відгук був просто шалений!
— Як випускник і активний член студентського життя, на вашу думку, що дасть більше досвіду, фундамент для майбутнього життя: якщо ти будеш старанно вчитися й отримаєш червоний диплом чи якщо не сильно старатись, але активно залучатись до СО?
— Я скажу, що в кожного свій шлях. Немає одного чи іншого правильного шляху. Головне — пізнати себе й зрозуміти, чого ти хочеш. У нас багато розказують про погану якість освіти. Головне — це особистісне зростання й дорослішання. Якою ти будеш особистістю? Що для тебе буде добре, що погано? Яка нормальність буде для тебе нормальна? А це залежить від твого оточення. У тебе великий вибір. Є декілька ключових етапів життя: дитсадок, початкова школа, старші класи, університет, перше робоче місце. На кожному з цих етапів формується характер, траєкторія життя та методи, якими будеш користуватись. Якщо ти вже вступив в НаУКМА, для тебе відкрилась купа можливостей, і лише від тебе залежить, скористаєшся ними чи ні. Навіть хочеться закликати тих, хто зараз в СО — продовжуйте там бути до старших курсів, не біжіть працювати. Ці часи назад не повернути, вижміть із них максимум. Був час, що не було грошей харчуватися в їдальні, тому для мене піти працювати було питанням виживання. Зараз це більше питання відчуття власної важливості й самостійності.
Іти працювати — це спішити жити. Воно нікуди не дінеться. А от період студентський дуже короткий.
З особистого архіву Олександра Баськова
— Ви входите в Асоціацію випускників НаУКМА. Чим займається Асоціація випускників НаУКМА і як вона пов’язана з Могилянкою?
— Так. Я навіть балотувався на голову. Посів 3 місце з 4, здається (сміється). Асоціація випускників шукає сенс свого буття, потихеньку його знаходить. Є багато програм підтримки, в тому числі стипендії на навчання, гранти для викладачів, студентських проєктів. Є глобальна мрія — витягнути Могилянку з болота, так би мовити.
— Вже не та?
— Вона та, але інші не ті.
Смішно говорити, для першої Могилянки була перевагою Болонська система, тести незалежні, відсутність хабарів, майже відсутність плагіату, знання англійської мови й комп’ютера. І що тепер ці переваги? Це норма!
Єдина перевага — Могилянка залишається маяком-ліхтариком, на який злітаються метелики-мрійники. Могилянка сильна своїм середовищем.
— Що можете сказати на певний conclusion? Можливо, якусь пораду майбутнім абітурієнтам Могилянки?
— Те, що українська освіта фігова — брехня! Всі інші виші підтягнулися, але найдрайвовішою все одно залишається Могилянка.
Сюди потрібно вступати, на деякі факультети заради знань, звичайно, але здебільшого — для драйву та самореалізації!
Інтерв’юер — Даниїл Бондаренко

